За три останні роки українська нація зазнала чималих людських, економічних та психологічних втрат одночасно в історичному за масштабом герці як за відстоювання свого суверенітету, так і заради приєднання до спільноти цивілізованих народів у Європейському Союзі.

Слід наголосити — жодну з націй, що зараз належать до ЄС, ніколи не ставили в умови, коли за цей вибір вона мусила заплатити кров'ю, глибоким шоком війни та руйнацією фактично половини господарської системи (ВВП 2013 — $180 млрд, ВВП 2015 — $90 млрд).

У цьому ж контексті ми пережили сплеск галопуючої інфляції, багаторазове підвищення тарифів, зростання податків і трикратну девальвацію національної валюти.

Коли ворог нашіптує нам, що всього цього «могло би і не бути, якби Україна перетворилася на провінцію Росії», в цьому звісно є логіка чорного сумління. Проте, це ще раз підтверджує, що такою є плата (тим більше, що нічого безкоштовного не буває в принципі) за зроблений вибір на користь Об'єднаної Європи.

Перечитаємо сказане вище ще раз і замислимося на мить.

А тепер коротко подивимося на те, що нам сьогодні (не рік, не два і не три тому) пропонує ЄС.